Портрети херсонських поліцейських: знайомтеся, Юлія Чернявська

Портрети херсонських поліцейських: знайомтеся, Юлія Чернявська

Херсонка Юлія зі спорту прийшла до патрульної поліції, мріє про криміналістику та виховує донечку.

Фемінізація суспільства, про яку хтось тільки мріє, уже давно почалася. На Херсонщині жінок можна зустріти і на керівних посадах, і на небезпечних роботах. Та що найцікавіше – ніде херсонка не втрачають жіночності. Принаймні так нам здалося під час знайомства із Юлією Чернявською, інспектором  роти № 3  управління патрульної поліції міста. Мініатюрна, тендітна, приваблива… Невже її можна уявити зі зброєю чи на затриманні зловмисника?

 

Корр. - Скажіть, Юліє, чим ви займалися до того, як стали поліцейською?

Юлія. - Займалася спортом – кульова стрільба та кіокушин-карате, маю КМС з гвинтівки  та кіокушин. Закінчила ХДУ, факультет олімпійського та професійного спорту, працювала в органах місцевої влади – в управлінні молоді та спорту Херсона. А потім вирішила, що жінки теж мають брати участь у цій реформі – саме жінки, бо вони зможуть не тільки покарати, а й зупинити та перевиховати.

Корр. - Тобто вас спокусила не зарплатня? Адже у фахівця міського управління вона в рази менша аніж у поліцейського нової патрульної служби.

Юлія. - Більша, але справа не в цьому. Мій батько колись працював ще у міліції. Отож і мені з дитинства здавалося, що це – найкраща робота. І я скористалася шансом, коли він мені випав, пройшла випробування і не шкодую. Сподіваюся, я буду гідною свого батька. Принаймні, спробую це довести.

Корр. - До речі, як сім’я поставилася до вашого вибору? У вас раніше була типово жіноча робота, а тепер все змінилося - мабуть просто не маєте вільного часу?  

Юлія. - Батько пишається, підтримує, це головне. А вільний час свій я повністю витрачаю на донечку. Їй тільки три рочки, вона маленька і ще не може сказати, чи подобається їй моя робота, чи ні. Але мультики вона вже дивиться про машинки та поліцію. Я працюю дві зміни через дві, і всі свої вихідні віддаю їй. На розваги і хобі часу у мене не вистачає, дві

Корр. - Що ви скажете про іспити, про навчання  - важко було?  Думаю, що з фізичною підготовкою у вас як у спортсменки проблем не виникало?

Юлія. - Так, з фізпідготовкою не було жодних проблем. Важко було трохи психологічно – з 08.00 до 18-19.00 тривали заняття, а потім, уже вдома, перекусивши, ми знову сідали вчитися. Часу було мало, а дізнатися треба було багато, щоб наступного дня здавати різноманітні тести. Найскладніше – юридична підготовка, але вона й найцікавіша.  Ну а те, що я зараз в поліції показує, що я – впоралася.

Корр. - Багато хто з критиків поліцейської реформи (ви й самі це можете бачити у соцмережах), кажуть, що підготовка поліцейських була надто нетривалою. У вас особисто багато «білих плям» і запитань залишилося після навчання?

Юлія. - Питання у мене залишилися. Але вони мене змушують продовжувати вчитися. І навіть більше того, я для себе прийняла рішення, що за рік буду вчитися далі. Буду вступати до юридичного інституту  і підвищувати свій рівень

 

Корр. - Хочете піти на підвищення?

Юлія. - Я хочу займатися криміналістикою. Тому й хочу піти навчатися. Патрульна поліція– це хороший старт для подальшої роботи в поліції. І якщо працювати тут чесно, не зганьбити мундира, якщо не забувати вчитися  - можна робити наступні кроки, розвиватися, рости.

Корр. - Що скажете про перший виїзд? Далека опинилася теорія від практики?

Юлія. - Було трошки страшно, бо ви праві теорія – це одне, і як би добре ти її не знав, але тільки практикою можна оцінити, чи засвоїв усі знання і як засвоїв. Але виявилося  нескладно – в мене були чудові надійні напарники. До того ж наш квадрат -  Кіндійське шоссе, «Салют», Антонівка – у ту добу видався спокійним. Ми стежили за дорожнім рухом і реагували на виклики, але ДТП і викликів майже не було. Мабуть це зняло усі побоювання і я відчула, що все у мене вийде.

Корр. - Доводилося на роботі застосовувати свої знання з бойових мистецтв?

Юлія. - Доводилося, але ніяких яскравих бійок як у кіно не було. Так, знерухомити в основному , надягти кайданки на буйних людей напідпитку. І все.

Корр. - Юлю, ви за цей рік у поліції можете сказати, спираючись на свій досвід, з яких причин херсонці набирають найчастіше номер 102?

Юлія. - На жаль, найчастіше це сімейні сварки . Або посварилися у стані напідпитку, або давні конфлікти призвели до бійки чоловіка і дружини. Оце найчастіше.

Але за той час, що я працюю в поліції, мені найбільше запам’ятався випадок, коли нас викликали на зникнення дитини. Інформація пройшла по 102 о 02.00, що у з приватного будинку зникла дитина  трьох років. Обоє батьків  були нетверезі, батько навіть заснув, не зміг з нами розмовляти. А мати більше непокоїло, що зникла її мобілка. Вона навіть запитала у мене: про що заяву писати про зникнення телефона чи про зникнення малятка.

Це було неєпримно. Та ще більше вразило, коли ми пройшли о кімнати дитини, щоб почати звідти пошуки, і в купі мотлоху на підлозі знайшли зниклого малюка. Присвітили і побачили, як з-під речей стирчать ніжки – дитина просто спала, закопавшись у купу брудних речей. Вони просто настільки занедбали свою дитину, що не помітили де вона.

Я написала з цього приводу рапорт, думаю, цією сім’єю зайнялися служби.

 

Корр. - Скажіть, чи не зіпсувалося ваше ставлення до людей після того, як ви побачили на своїй новій роботі Херсон зі споду?

Юлія. - Трохи змінилося. Я насправді раніше не думала, що в нашому місті є стільки проблем, стільки людей, які можуть бути небезпечними і ще більше тих, хто абсолютно не дбає про свою безпеку. Я б порадила людям бути більш відповідальними та обачними, навіть під час святкування та за умов вживання спиртного. Краще стежити за своїми діточками. Тоді рідше доведеться набирати номер 102. Ну а ми в свою чергу завжди готові прийти на допомогу.

інтерв'ю записала Федічева Олена

Добавить комментарий

Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив