Киянка вирішила не мовчати про мертвих дельфінів та "креветочний бізнес" на Кінбурнській Косі

Киянка вирішила не мовчати про мертвих дельфінів та

Зворотній бік однієї з туристичних перлин Херсонщини - Кінбурнської коси...

Про зіпсований неприємними відкриттями та жахливими знахідками відпочинок на Кінбурні у фейсбуці розповіла киянка Galya Plachynda:

Ви хотіли, аби я розповіла про найнещасливіший мій день на Кінбурні? Моя донька, подивившись фотографії, сказала: «Не треба про це писати, це занадто жахливо, а жахіть у нашому житті і так вистачає …». А я думаю – треба написати. І ще я думаю, що на територіях наших національних заповідників, природних парків, заказників etc давно вже треба оголошувати стан екологічної катастрофи….

…Об тіло першого мертвого дельфіна я ледь не спіткнулась. Бо дивилась не під ноги, а в небо – туди, де сотні пташиних ключів здійснювали тренувальні польоти, готуючись до свого найголовнішого польоту, міжконтинентального…
Я зрозуміла, що це дельфін-мама, коли в кількох десятках метрів побачила й дитину – тіло було ледь не удвічі меншим.
Я була зовсім сама, далеко від найближчої цивілізації. Навкруги був рай. Попереду, біля самісінького кінчика Ягорлицької коси, де сходяться води Ягорлицької затоки і Чорного моря, можна було побачити сотні диких лебедів. Це заворожуюче видовище. А в мене під ногами лежало два мертвих дельфіна, мама і син. І це було, насправді, дуже страшно.

Потім мала мені розповіла, що на «плюсах» пройшов сюжет про кінбурнських дельфінів, які викинулись на берег. Це неправда, вони не викинулись. ЇХ убили гострі лопаті браконьєрських моторок. Череп дельфіна-малюка був проломлений у кількох місцях.
Я йшла вузькою косою – праворуч билися в берег нетерплячі морські хвилі, ліворуч - тихі води затоки колисали тисячні зграї найрізноманітнішого птаства. Це й зрозуміло, адже я знаходилась на території одночасно двох заповідних зон - Регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса» (водно - болотні угіддя якого мають міжнародний природоохоронний статус), та Національного природного парку «Білобережжя Святослава». Окрім того, Ягорлицька затока, де селяться сотні видів птахів, у тому числі й червонокнижні, входить до складу Чорноморського біосферного заповідника
Словом, довкола мене було суцільне Діскавері. Якби не мертві дельфіни, від вигляду яких мені було дуже моторошно.
Через кількасот метрів я побачила третього, найбільшого за розміром, мертвого дельфіна.
Четвертий – роздутий, понівечений, ще зі свіжою, червоною кров’ю, яка витікала із ран на тілі, лежав на межі води й піску. П’ятого дельфіна, вірніше, лише одну голову, я побачила в густих водоростях біля берега. Сил фотографувати це жахіття вже не було. Я почала молити Бога, аби цей страшний сюр припинився.

Словом, на відтинку берега протяжністю близько двох кілометрів я натрапила на п’ять мертвих дельфінів. Якщо врахувати, що протяжність Кінбурнської коси з боку моря складає близько 20 кілометрів – скільки ще мертвих тварин я могла побачити у цьому «заповіднику»?
Придивившись до почорнілого, об’їденого тіла одного з них, я помітила, що те, що лишилося від плавника – дуже нагадувало ручку маленької дитини, чотири маленькі пальчики..
Я ридала - сама, далеко від людей (бо зайшла кілометрів на десть вглиб коси), тому що не мала змогу поховати мертвих дельфінів,нутрощі яких вже видзьобали чайки. Я потім подумала – якщо сюжет про цю кінбурнзьку біду показали «по телевізору», чому співробітники обох заповідників, які в сюжеті коментували ситуацію, потім не поховали тіла? Що ж це за бидляцтво таке? Чи це вже нові жертви кінбурнських браконєрів?
А оскільки дельфіни – не риби, а тварини, такі ж як і люди, тільки із набагато більш розвинутішим, аніж у людей, інтелектом, єдине, що я могла – прочитати над ними, кожним із них, молитву і попросити у Бога для них Царства Небесного – Дельфінячого Небесного Царства, де нема браконьєрських сіток (за гіркою іронією долі, одну таку сітку море виплюнуло неподалік тіл, а хвіст одного з дельфінів був обмотаних товстою мотузкою, від якої, вочевидь, тварина не могла звільнитися вже довгий час), де нема браконьєрських моторок і гідроциклів нетверезих отдихающіх (котрих - у акваторії заповідників – і духу не повинно бути і які, тим не менше, там дуже комфортно себе почувають).

Моторки браконьєрів, які убивають дельфінів, виловлюють на Кінбурнзі креветку. Вірніше, її залишки. Креветки в Ягорлицькій затоці вже нема. Нема креветок – нема риби, нема риби – нема птахів. Що буде далі? А кого це хвилює, правда, Остап? Перед самим розвалом Союзу якийсь умнік додумався збудувати на Кінбурні експериментальне мідійно-устричне підприємство, яке мало виготовляти консерви із таких корисних для раціону радянської людини морепродуктів. Зараз, як стверджують місцеві, це підприємство - фактично легалізований браконьєрський «креветочний» бізнес. Судячи зі слідів вантажівок (на фото) – ловля креветок йде повним ходом. На територію підприємства заходити не можна – окрім попереджувальних табличок, її охоронять симпатичні вовкодави. Крихітна стопочка вареної креветки, розміром з наперсток, в Очакові, Миколаєві, Одесі вартує 30-40 гривень. Неважко зрозуміти що мова йде про мільйони гривень, частину з яких кінбурнські браконьєри - знову ж таки, зі слів місцевого населення, справно заносять у високі урядові кабінети, а тому почувають себе на Кінбурнзі дуже спокійно.
Та про це усі воліють мовчати. Мовчать і мертві дельфіни
Простіть нас. Постіть мене. Єдине, що я можу для вас зробити – не мовчати.

Добавить комментарий